У виставковій залі галереї «Митець» відбулося відкриття персональної виставки головного художника Національної опери України Марії Левитської.
Художниця представила ескізи до спектаклів і театральних костюмів, створені за останні 5 років. Глядачі могли оцінити ескізи з постановок «Казка про царя Салтана», «Дон Карлос», «Мойсей» та багато інших. Окрасою виставки стали костюми головних персонажів до спектаклю «Запорожець за Дунаєм». Пишність, ошатність і неймовірна деталізація костюмів дійсно вражали. Усі вбрання створювалися вручну з використанням унікальних технік шиття.
Прийшли привітати художницю як колеги, так і давні друзі. Зокрема, завітав на відкриття виставки генеральний директор Національної опери Петро Чуприна. «У такому потужному середовищі, як Національна опера, бути головним художником – надзвичайно відповідальна справа, – сказав він. – Марія Левитська вже понад 23 роки співпрацює з нашим колективом, але досі не перестає дивувати колег своїм ентузіазмом та працелюбністю. Її роботи насичені особливою енергетикою. На рахунку художниці уже десятки спектаклів, і щоб досягнути цього, потрібно мати величезні ресурси. Театральному художнику не можна просто взяти мольберт і поїхати на природу малювати. Він дуже залежний від побажань колег. Потрібно присвятити все життя, щоб опинитися на тому рівні, на якому зараз знаходиться майстриня. Адже покликання бути художником – лише перша сходинка, потрібно зуміти розвинути цей талант».
Режисер-мультиплікатор Давид Черкаський також прийшов привітати Марію Левитську. «Я знаю, как непросто перейти от эскиза к полотну и к костюму. Но что мне особенно нравится – это когда заходишь в зал, смотришь спектакль и просто балдеешь», – задоволено відзначив Давид Янович.
Сама майстриня ставиться до своєї роботи з особливою любов’ю і гумором. На запитання, коли вона все встигає робити і чи не живе вона випадково у театрі, пані Марія лише посміхнулася. Вона сказала, що отримала талант від Бога, але як то було і навіщо, краще запитати у нього особисто.
.JPG)
Окремої уваги заслуговують картини, створені під час подорожей Європою, Азією й Америкою. Глядачі мали змогу оцінити пейзажі Туреччини, Єгипту, Ізраїлю, і навіть Великого каньйону Колорадо, а також замальовки природи рідної України. І майже до кожної картини у пані Марії була своя особлива історія.
«Ось бачите на картинах соняхи? – Запитала художниця. – Я їх сама садила й поливала, і виросли вони величезні. А як я їх малювала потім…Тільки-но приготувала все для роботи, як здійнялася буря. А соняхи височенні, під три метри будуть, і вітер їх ламає й кидає на мене, на палітру, а я бігаю довкола і плачу, бо нічого вдіяти не можу. Так і малювала потім уже зламані підібрані із землі голівки. По картині видно той піт і сльози, які я вклала у неї».
«А ось цю картину бузку я малювала в дощ, – вказала на іншу роботу майстриня. – Працювала над нею майже шість годин! Щоб не мокнути під дощем, ховалися з котом у машину: кіт під одне сидіння, а я на інше. Так і творили».
І дійсно, кожна з картин написана по-особливому. Як зазначав у своїй статті Любомир Гузар: «Збережіть художників, вони несуть у світ красу». І Марії Левитській чудово вдається слідувати цьому неписаному правилу.
Марія Рідкоус
